Хто головний герой роману ‘анна кареніна’ і що залишається за кадром екранізацій

"Анна Кареніна" – енциклопедія російського життя нітрохи не менша, чим "Євгеній Онєгін", тільки через півстоліття. Чому трагедію Анни не можна уявити собі в інших історичних декораціях? Хто головний герой роману? Для уважних читачів Толстого – уривок з лекції письменниці Фаїни Грімберген (Гавриліна).

Хто головний герой роману Толстого? Багато хто з вас напевно назвуть саму Анну Аркадіївну, Вронського або Кареніна.

Зверніть увагу, Анна вигукує: "Ну що таке, обидва Алексеи". І Каренін, і Вронський. Цікаво, навіщо Толстому два Олексія? Назвав би Вронського Андрієм, ім’я, яке дуже підходить для офіцера, для військової людини – аж ні. Він називає обох своїх героїв Олексіями, а в центр цієї композиції ставить Анну, чиє ім’я – паліндром.

Так хто ж головний герой? А головний герой роману, звичайно ж, Левін. Здавалося б, до чого тут Левін? Багато драматурги, які перетворювали цей роман в п’єсу, або кінематографісти, екранізована "Анну Кареніну", воліли позбавлятися від Левіна зовсім. Він у них начебто є, а начебто його і немає, одні жалюгідні клаптики.

Проте в романі про нього сказано дуже багато – цікаво чому, адже він формально до сюжету має дуже мало спільного з. Більш того, фактично ніхто не помітив цієї складної і новаторською композиції, коли два головних персонажа – Анна і Левін – невідомі аж до сьомої частини книги, а коли вони все ж зустрічаються, їх зустріч ніяк не впливає на фабулу роману.

Що ж робить Левіна головним героєм Толстого?

Втрачають і знаходять сенс життя

Наостанок пропоную увійти в цей лабіринт з іншого боку. Звичайно, всім вам знаком роман "Улісс" і все ви читали, що Джойс винайшов такий метод, як потік свідомості. Але, зрозуміло, цей метод винайшов НЕ Джойс, а Толстой в тій частині фіналу, де Анна їде на вокзал.

Та й один день Леопольда Блума винайшов НЕ Джойс, а той же Толстой у своїй незакінченій повісті "Історія вчорашнього дня". Толстой кинув повість, зрозумівши, що за один день людина стільки всього передумає і перечувствует, що описати це до самого кінця буде неможливо. А Джойс вирішив, що це можливо.

Але повернемося до потоку свідомості. У Анни це не потік свідомості жінки, начебто Моллі Блум з її міркуваннями про чоловіків і грубої чуттєвістю. Це потік свідомості людини, у якого раптом відкрилися очі – Анна зрозуміла трагізм звичайного побутового існування, а після цього тільки й залишається, що кинутися під поїзд.

До речі, практично в той же час, трохи пізніше, ми бачимо, що Левін так само стоїть на межі самогубства, хоча він щасливий, у нього господарство, у нього улюблена життя в селі, у нього чудова дружина і маленький син. В чому причина? А причина в тому ж: немає сенсу життя.

Якщо у Анни сенс зникає в той момент, коли вона розуміє, що Вронського дратує її манера пити з чашки, то у Левіна, навпаки, все є, немає тільки невідомого вищого сенсу. У цей момент його рятує Толстой-деміург, і Левін знаходить сенс буття в християнстві.

Але це не кінець. Здобувши сенс, він ставить перед собою сакраментальне питання: а як же магометани і іудеї – вони загинуть? Але Левін лякається своїх міркувань, як лякається їх і сам Толстой: немає, каже він, хіба маю я право міркувати про правильність тієї чи іншої релігії? У мене немає на це права.