Реальність життя влада не до душі
100 років від дня досконалої в 1917-му революції, що перевернула світ. Зараз через сто років займатися аналізом – «що було? і що могло бути? хто винен?" – безглуздо. Але одна цікава деталь: інтерес до історії російського царизму зріс багаторазово. Я не кажу про науковому світі і про істориків, ні-ні. Мова про звичайних громадян. Відмінна риса російської людини – невпинно проклинати своє минуле. Більшовики цю традицію зробили своєю політикою. І слова революційного гімну: «Ми старий світ зруйнуємо до основанья, а затем ми наш, ми новий світ побудуємо, хто був ніким, той стане всім».
Слова емоційні і в такій же мірі викликають. Вони не передрікають батьківщині значимого і щасливого майбутнього і по суті виносять йому вирок. Бо хто був ніким – не здатний створити щось значуще.
І весь післяреволюційний шлях країни став по суті адові працею перетворення масової незначущості в щось – опорна, здатне до плодоношення майбутнє.
Тому нескінченні війни, заклики, зречення і прокльони тих, хто нібито створював, нібито творив. Усвідомлення того, що відбувається відбувається не відразу, на це потрібен час, і час чимале. І раптом настає прозріння, що революційне гасло «Хто був ніким, той стане всім» по суті став вироком розвитку країни на наступні після революції 100 років.
І суть політичних вібрацій: спочатку соціалізм, потім розвинений соціалізм, потім соціалізм з людським обличчям, який перейшов в спрощену форму перебудови.
І нинішня управлінська вібрація, як і вібрація економіки, що переходить з однієї фази в іншу – депресія, стагнація, криза, – все те ж саме, наслідок торжества все того ж принципу: хто був ніким, той стане всім.
Середовище «ніким» – середовище, мало плодоносна. «Ніхто» не здатна створити щось, і стан нашої виконавчої влади – підтвердження того. 27 років, які прожиті з початку дев’яностих, – сверхдостаточний термін, щоб створити концепцію економічного розвитку країни і домогтися відчутних результатів. Цього не сталося.
За прогнозом Міжнародного валютного фонду, російська економіка в 2017-2018 рр. буде рости на 1,4 відсотка в рік, потім аж до 2023 р економічне зростання не перевищить 1,5 відсотка. Урядові прогнози зараз майже збігаються з оцінками МВФ. Тільки Мінекономрозвитку за підсумками 2017 року чекає понад відчутне зростання. За словами Максима Орешкіна, вони зберігають свій прогноз по зростанню ВВП в 2017 на 2 відсотки.
Базовий прогноз МЕР передбачає, що в 2018 році економіка буде рости на 1,5 відсотка в рік.
Ну що ж, у нас з’явився норовливий глава Мінекономрозвитку. Він, як правило, не погоджується з думками експертів з наукового світу і всіляких аналітичних центрів, стверджуючи, що їхня думка упереджено і в силу занижують прогнозів економічного розвитку Росії вони по суті формують панічні настрої в суспільстві.
Молодий міністр, а йому ще немає сорока, впевнений, що прогнози і статистичні дані так званих незалежних експертів занижують цифри зростання. І ця «нібито» обережність аналітиків позбавляє країну віри в майбутнє.
І як якийсь відповідь на агресивну невдоволення молодого міністра – Мінекономрозвитку (МЕР) отримує при Максима Орєшкін неформальний статус штабу економічних реформ, який демонструє нестандартний підхід до економіки, що правомірно назвати викриттям неугодних показників. Зараз в переліку неугодних, а значить, і незручних показників виявилися такі позиції, як динаміка реальних доходів населення і промислового виробництва.
За даними Росстату, в січні-червні 2017 року доходи населення скоротилися на 1,4 відсотка в порівнянні з тим же періодом 2016 року. У липні річне падіння склало 0,9 відсотка.
Коментуючи ці цифри, Максим Орєшкін був непримиренний і іронічний. Він сказав, що розрахунки Росстату більше схожі на арифметичні вправи, які мало що відображають. За словами Орешкіна, насправді доходи ростуть, це питання методологічний. Зокрема, стверджує міністр, ростуть зарплати і пенсії. А «негативна динаміка формується за рахунок інших доходів», уточнив він.
Дійсно, в структурі доходів багато компонентів: це і зарплати, і пенсії, і інші посібники, і доходи від підприємницької діяльності, від власності у вигляді відсотків за вкладами, цінних паперів і т.д. Динаміка реальних доходів враховує їх зміни з поправкою на інфляцію і за вирахуванням обов’язкових платежів. Так що це як раз важливий показник, що відображає багато процесів в економіці, і ігнорування його виглядає безглуздо.
За порівняно недовге перебування на посаді міністра Орєшкін зробив уже чимало неадекватних заяв. Наприклад, в лютому 2017 го, коли доходи населення скоротилися в річному вираженні на 4,1 відсотка, а промислове виробництво впало на 2,7 відсотка, міністр повідомив, що лютнева статистика не репрезентативна як з фундаментальних, так і з технічних причин. Він вказав на статистичне спотворення через минуле високосного року.
Тепер залишається тільки гадати: який наступний показник потрапить в опалу у міністра? Може бути, інвестиції в основний капітал? Інвестиції скорочувалися як мінімум три роки поспіль. А в цьому році вони несподівано вийшли в плюс, хоча, як вважають експерти, відскік буде короткостроковим.
Чи означає це, що минулі кілька років інвестиції розраховувалися по поганій методикою, а в 2017-м, після передачі Росстату в ведення МЕР, методика раптом різко покращилася? А якщо потім інвестиційне зростання сповільниться – чи буде це ознакою того, що методика знову зіпсувалася?
Управлінська реакція Максима Орешкіна – очевидна відповідь на незгасаючі стогони: «нам потрібно омолодження управлінських структур».
Омолодження – процес необхідний, але він досить суперечливий. З одного боку, це матеріалізація надій, з іншого – розширення зони ризиків. Тут необхідний відповідь на три питання: коли? де? і скільки?
Інакше восторжествує згубний принцип: «Ми старий світ зруйнуємо до основанья, а затем ми наш, ми новий світ побудуємо, хто був ніким, той стане всім».
Який же висновок? Він очевидний: уряд не виконує своєї головної функції – створення ефективної економіки країни, як і системи її управління. По суті ми не маємо ні першого, ні другого.
Виникає питання: чому, незважаючи на постійну полеміку щодо відставки уряду або зміни його складу, нічого подібного не відбувається?
Концепцію політики країни створює і уособлює президент. Головним виконавцем цієї політики є уряд. Політику створює ефективну економіку країни. Якщо цього немає – політика малозначима.
Саме це ми переживаємо сьогодні.
«Наша економіка сьогодні не розвинена, але і не розвивається» – така оцінка стану речей з точки зору «Независимой газети». З цим важко посперечатися.
Економіка Росії зростає майже такими ж темпами, як, наприклад, економіка США або Німеччині. Це випливає з міжнародних зіставлень Росстату. Але з такими показниками виконати завдання, поставлене президентом, – наздогнати і перегнати світову економіку – неможливо. Росія могла б собі дозволити американські чи німецькі темпи зростання тільки в тому випадку, якщо б вже зараз була країною з розвиненою економікою. В іншому випадку зростання на 1,5-2 відсотка на рік переводить Росію з розряду країн, що розвиваються в відстаючі.
Взявши за основу дані міжнародної статистики, Росстат зіставив економічні показники інших країн. З цього порівнянні видно, що за темпами економічного зростання Росія зараз перебуває в одній групі з розвиненими державами.
У разі уповільнених темпів зростання, затверджених на останньому засіданні уряду, був озвучений план економічного розвитку до 2020 року, який витриманий в сверхконсерватівних варіанті, що не передбачає ніяких проривних стратегій. План пропонує продовження політики затягування поясів і висушування економіки.
Міністри обговорили контури податкової та тарифної політики до 2020 року на основі базового сценарію глави Мінекономрозвитку Максима Орешкіна, які не допускали зростання ВВП вище 1,5 відсотка в рік аж до 2023 року.
За основу економічних і фінансових прогнозів і раніше береться інерційний варіант макропрогнозу. За базовим сценарієм, зростання ВВП в Росії передбачається на 1,5 відсотка на всі три роки до 2020 р.
На 2017 рік Мінекономрозвитку запланував зростання на 2 відсотки. Інвестиції повинні рости. Реально зарплати в 2018 році виростуть на 2,7 відсотка, а в інші два роки – тільки на 1,3 відсотка. Така ж історія з реальними планованими доходами населення. У перший рік трирічки вони повинні вирости на 1,5 відсотка, потім динаміка знижується. У 2019 року зростання складе вже тільки 1,2 відсотка, а в 2020-м – 1,1 відсотка.
Під час обговорення запропонованого плану розвитку ні слова не було сказано про знамениту стратегії-2020 року, яка, очевидно, не враховувалася. Її готували з 2011 року, були задіяні 1 тис. Вчених і фахівців. Уже в квітні 2014 р Медведєв визнав, що реалізація стратегії під загрозою зриву.
Чи не згадувалися і інші стратегії, які ще в травні були представлені президенту. Тоді президент запропонував за основу взяти урядовий план, але неодмінно враховувати також пропозиції Центру стратегічних розробок екс-міністра фінансів Олексія Кудріна і столипінського клубу на чолі з бізнес-омбудсменом Борисом Титовим. Нічого цього зроблено не було. Вийшло, що уряду і його головному стратегу Максиму Орєшкін на ці плани просто наплювати. Вважаю, що подібне ставлення як до вчених, так і до професіоналів найвищого ґатунку, якими є екс-міністр фінансів Кудрін, а також радник президента Глазьєв і бізнес-омбудсмен Тітов, неприпустимо з боку прем’єра Медведєва. З такою позицією в уряду немає шансів забезпечити продуктивний розвиток країни.
І як завершальний довід. Я перегорнув «Незалежну газету» за останні кілька днів. Ось заголовки статей, які відкривають чергові номери. «Втрачена п’ятирічка», зі значним портретом глави Мінекономрозвитку Максима Орешкіна.
«План-2020: нових стратегій не придумано». Трохи нижче розшифровка: «Сценарій Орешкіна-Медведєва переміг ідеї Кудріна і Титова».
І як якийсь фінал: «Стратегія-2020: надія тільки на авось». І трохи нижче сенс розшифровується: «Головний економічний рецепт для Росії – терпіти, поки не розсмокчеться».
І як мікроскопічна ін’єкція оптимізму: «Уряд поліпшив безнадійний прогноз на період до 2020 року». І трохи нижче – протверезна розшифровка: «Громадяни помічають двозначне зростання цін всупереч історичного мінімуму по інфляції». І як матеріалізація протверезіння – портрети Максима Орешкіна і глави Центробанку Ельвіри Набіулліної.
У нашої влади, на жаль, реальність життя не в пошані.