Костянтин коровко – прототип підпільного мільйонера олександра корейко біографія

Серед можливих прототипів Олександра Івановича Корейко, героя роману Ільфа і Петрова "Золоте теля", найчастіше називають Костянтина Михайловича Коровко, відомого афериста кінця XIX – початку ХХ ст. Його афери були не менш масштабними, чим у літературного персонажа.

Костянтин Коровко народився 20 травня 1876 року на Кубані в станиці Уманська. Його батько Михайло Омелянович був відставним осавулом. У 1898 році Костянтин Коровко, після закінчення Новоалександрійський інституту сільського господарства та лісівництва, отримав диплом агронома, після чого поїхав до Санкт-Петербурга, поступово до Технологічного інституту. Уже в студентські роки Коровко зумів сколотити собі солідний капітал. Жив він не на стипендію, а вдало торгував кіньми та велосипедами, а виручені гроші вкладав в акції Московсько-Казанської залізниці. Незабаром Костянтин Коровко став власником розкішної квартири на Невському проспекті.

Одного разу Коровко запропонував свого однокурсника Костянтину Мультко, який став власником магазину з продажу велосипедів, налагодити їх поставку на Кубань. При цьому, Коровко послався на відсутність грошей, і попросив видати йому 10 велосипедів в борг, пообіцявши розплатитися за них після продажу. Цих грошей Мультко так і не дочекався, більш того, шахрай Коровко переконав його вкласти ще й кілька десятків тисяч гривень в дуже "перспективне" справа – будівництво підприємств на Північному Кавказі. Коровко регулярно доповідав компаньйонові про те, як добре йдуть справи, але одного разу Мультко сам вирішив подивитися на будівництво і зрозумів, що колишній товариш знову його обдурив.

Фінансові апетити Костянтина Коровко продовжували расті.Он заявив про те, що потрібно покінчити із засиллям іноземного капіталу, закликавши вкладати гроші в розвиток власної промисловості. І почав організовувати "товариства на вірі", обіцяючи інвесторам величезний прибуток. Для більшої солідності Коровко відкрив на Невському проспекті "Банкірський будинок російської промисловості". Результат перевершив всі очікування: гроші від інвесторів надходили з усієї країни. В основному, пайовиками ставали панове "середньої руки" з провінції. Солідні інвестори вкладати великі гроші в нову справу не поспішали.

Але, одного разу до Коровко прибув з Саратовської губернії Карл Шульц, відставний полковник, який був готовий внести велику суму, але поставив пану Коровко безліч питань про надійність його підприємства. Бажаючи завоювати довіру відставного гусара, аферист запропонував йому місце керівника копальнями на Донбасі. З солідним річним окладом в 3 000 гривень. Шульц тут же дав згоду і вклав в справу аж 15 000.

Полковнику тут же було запропоновано їхати додому і чекати виклику. Але він так його і не дочекався. Через три місяці Шульц сам виїхав на Донбас, бажаючи оглянути ввірені йому рудники. Але, побачив лише сарай в чистому полі, де спеціально найнятий чоловік топив печі, щоб з труб йшов дим, створюючи ілюзію діючого підприємства.

Карл Шульц вирішив особисто розібратися з Коровко і відправився в Петербург. Спочатку Коровко намагався залякати свого "керівника", але потім зрозумів, що зі старим полковником такий варіант не пройде. Коровко змінив гнів на милість, і навіть запропонував грошову компенсацію. Правда, швидко переконався в тому, що "гусари грошей не беруть". Обурений Шульц відправився в суд. Куди на той час почали звертатися і інші "ошукані вкладники".

Навесні 1912 року було Костянтин Коровко був заарештований. Слідство тривало майже два роки. З’ясувалося, що від мільйонів, які зібрав Коровко, не залишилося і сліду, все гроші він перевів на підставних осіб, а на його рахунках залишилося тільки 18 копійок. Адвокат Іван Данчіч наполягав на тому, що його підзахисний щиро вірив в успіх своєї справи, тому, злого умислу в його діях не було. До того ж, за твердженням адвоката, Коровко занадто довго вчився, тому, трохи "збожеволів". Вирок був м’яким – три місяці ув’язнення. З огляду на, що Коровко перебував під слідством близько двох років, він був звільнений прямо в залі суду.

Пайовики своїх грошей так і не отримали. Більш того, адвокат звинуватив їх у тому, що своїми щедрими внесками вони сприяли розвитку у Коровко манії величі. Незабаром в Росії відбулася революція, але Коровко не загубився і при новій владі. Він став уповноваженим в Наркоматі освіти, а й там був викритий у фінансових махінаціях. У 1920 році Костянтин Коровко знову опинився за гратами.

На свободу аферист, розмаху якого міг би позаздрити і сам Олександр Іванович Корейко, вийшов в 1923 році. На той час він, ймовірно, вже зрозумів що в Радянському Союзі підпільним мільйонером йому більше стати не вдасться, тому, прийняв рішення покинути країну. Йому вдалося втекти до Румунії, а звідти переїхати до Франції, де його сліди загубилися. Невідомі навіть дата і місце смерті Костянтина Михайловича Коровко.

Є, правда, інформація про те, що в кінці двадцятих років в далекій Аргентині з’явився якийсь землевласник на прізвище Коровко. Можливо, що це і був той самий Костянтин Михайлович Коровко? Остапу Бендеру, забрали мільйон у Корейко, до Ріо-де-Жанейро дістатися так і не вдалося. А ось прототип самого Корейко зміг перебратися до Південної Америки. Нехай і не в Бразилію, а в сусідню Аргентину.

Чому ж саме Костянтина Коровко прийнято вважати головним кандидатом на роль прототипу Олександра Корейко? На думку дослідників для цього є вагомі підстави. І справа навіть не в схожості прізвищ. Ільф і Петров під час роботи над своїми творами "12 стільців" і "Золоте теля" цікавилися судовими процесами як двадцятих років, так і дореволюційного періоду.

Коровко втік з СРСР через румунський кордон, в творі це безуспішно намагався зробити Остап Бендер. Зіц-головою в "Золотому теляті" була людина з прізвищем Фукс. Чи не правда, є схожість з "керуючим" рудниками Шульцем? За однією з версій, залишок днів Коровко провів за океаном, де став досить заможною людиною. Саме цього хотів і Бендер, ганяючись за мільйоном Корейко.